Новости 01.06.2023
Режиссер «Флэша» Андрес Мускетти не исключает, что снимет новый фильм о Бэтмене
Події не перетинаються матч в матч, але знаходяться достатньо близько, щоб в теорії заважати одна одній. Наразі в національну команду викликані п’ять гравців, які підходять за віком в молодіжку: Анатолій Трубін, Ілля Забарний, Георгій Судаков, Михайло Мудрик та Владислав Ванат. Також як мінімум Артем Бондаренко та Дмитро Криськів могли б бути кандидатами, але одразу поїдуть в молодіжку.
І це вічне питання: чи треба взагалі використовувати в молодіжній збірній гравців, які вже доросли до рівня національної? В заступників головного редактора Tribuna.com Олександра Сажка та Андрія Білика зовсім різні думки з цього приводу.
Олександр Сажко: гравців дорослої збірної не потрібно викликати на Євро U-21
Одразу треба зробити уточнення: хоч я загалом проти виклику гравців національної збірної в молодіжку, але в кожному випадку потрібно враховувати контекст. Наприклад, Ілля Забарний та Михайло Мудрик або взагалі не грали за молодіжку, або виходили за неї востаннє пару років тому. Вони не є частиною тієї команди, яка вийшла на Євро U-21. Можливо, у Мудрика інша думка з цього приводу, бо він все ж таки грав на початку відбору. Але це було дуже давно – ще у 2021-му, після цього він зіграв вже 9 матчів за дорослу команду.
І головне, що це гравці, які давно переросли цей рівень – їм нема чого робити в U-21, яка є просто останньою сходинкою до головної команди та не зобов’язана вигравати всі турніри. Вони мають грати в основі або найближчій ротації дорослої збірної. І це виглядає іноді навіть смішно, коли заради результату на турніри молодіжного рівня тягнуть гравців топ-ліг. Переріс цей рівень і Анатолій Трубін, який є залізним 1-2-м номером національної команди, а в молодіжки є Нещерет. Хоч Трубін все ж таки їздив нещодавно в U-21.
Зовсім інша справа – Владислав Ванат. Який в принципі досі не є важливою частиною національної збірної та викликаний туди вперше. Фактично форвард «Динамо» поки і є гравцем молодіжки, якого покликали вище на знайомство. Немає нічого поганого в компромісі, якщо Ванат поїде на турнір. Тим більше, що він якраз був достатньо важливим, хоч і не ключовим, в другій частині відбору до Євро U-21.
Андрій Білик: гравців дорослої збірної потрібно викликати на Євро U-21
Найскладніший випадок у Судакова. Георгій, за відсутності Зінченка та неготовності Шапаренка, точно буде корисним в дорослій збірній як мінімум в ротації. Але водночас – він лідер молодіжки, без якого гру команди дуже складно уявити.
Тут багато залежить від того, як бачить його роль Ребров, якщо його нарешті колись оголосять головним тренером. Якщо Георгій є вже зараз важливою частиною довгострокового проєкту нового головного тренера, то він повинен бути в першій команді. Але теоретично як мінімум Мальту Україна здатна обігрувати без Судакова, який заслужив бути на Євро U-21.
І тут приходимо до іншої проблеми. Матчі не перетинаються, але наскільки правильно в останній момент висмикувати гравця та ставити його в склад, якщо він не готувався з командою? До старту на Євро в молодіжки буде понад два тижні підготовки в конкретному складі та під конкретних суперників. Якщо Судаков та Ванат поїдуть в дорослу збірну – вони все пропустять. Це далеко не ідеальна ситуація: чи не краще тоді одразу їх покликати до молодіжки, якщо її результат комусь настільки важливий?
Можна говорити про важливість потрапити на Олімпіаду через Євро U-21. Це могло б бути великим аргументом, якби для потрапляння на Ігри не треба було б вийти, скоріше за все, в півфінал (точніше, кваліфікуються три найкращі команди за виключенням Англії та Франції, яке б вони не зайняли місце). Не неможлива задача, але матчі плей-оф U-21 проти Словаччини не переконали, що команда Ротаня близька до її виконання навіть якщо туди додати Мудрика та Забарного. До того ж якраз Олімпійський футбольний турнір з його дивними правилами комплектації команд ніколи не був взірцем престижу та важливості, на відміну від інших ігрових видів спорту.
І загалом цікаво подивитись, як багато буде в складах молодіжок інших збірних гравців, які вже давно грають за національну команду. В попередньому списку Англії немає ані Беллінгема, ані Сака, але остаточні склади будуть трохи пізніше. В будь-якому разі здається, що сильні збірні намагаються піднімати своїх талантів наверх, а не опускати вниз грати з тими та проти тих, рівень кого вони переросли.
Україна – очевидно не Англія. Інша справа, чи хочемо ми тягнутись за хорошими прикладами або будемо ганятись за результатом у важливих на молодіжному рівні, але другорядних загалом турнірах. Як мінімум для кар’єри гравців топ-ліг значно важливіше якісно відновлюватись, відпочивати та уникнути травм від зайвих матчів, щоб в найкращій формі підійти до конкуренції за місце в основі наступного сезону, ніж грати на Євро U-21.
Андрій Білик: гравців дорослої збірної потрібно викликати на Євро U-21
Україна, на жаль, не Бразилія у футболі, Канада у хокеї чи Сполучені Штати у баскетболі. У нас, хоч це і прикро констатувати, немає пулу талантів настільки глибокого, щоб одночасно готувати до серйозних звершень дві різні команди в одному виді спорту, яким би він не був, і сподіватись на позитивний результат від обох.
Тому на перший план тут має виходити питання пріоритету. Для мене він очевидний – молодіжна збірна України повинна стати головною командою українського футбольного літа у світогляді УАФ. І отримати усі можливі підсилення та підтримку – зокрема, й представників національної команди, що підходять для неї за віком та потрібні тренерському штабу Руслана Ротаня.
Аргумент, чому – дуже простий і водночас дуже потужний: молодіжний чемпіонат Європи – не просто річ у собі, а головне відбіркове змагання літніх Олімпійських ігор 2024 року у Парижі. Ігор, навколо яких у суспільстві вже точиться широка та напружена дискусія (боротьба за відсторонення росіян та білорусів, можливий бойкот у випадку їхнього допуску – навряд чи ви могли це пропустити), і на яких Україна має виступити якомога краще. І кількісно, за обсягом ліцензій, і якісно – щоб показати світу, що, попри велику війну, наш спорт живий і продовжує боротися за власне місце під сонцем.
Добровільно нехтувати можливістю відібратися на Олімпіаду (а для цього потрібно увійти до трійки призерів молодіжного Євро) заради того, щоб наші молоді зірочки у червні могли зіграти товарняк з Німеччиною та офіційні зустрічі із всього лише Північною Македонією та Мальтою, точно не варто. Ці матчі навряд чи додадуть якогось досвіду умовним Мудрику чи Забарному, які вже грають в англійській прем’єр-лізі проти найкращих футболістів світу – тоді як поїздка на фінальний турнір у складі молодіжки дасть їм можливість показати себе у якості реальних лідерів, перед якими стоятиме чітка та конкретна мета.
Якщо у нас після початку війни та окупації частини територій України вже виросло ось таке покоління футболістів – дійсно талановите, перспективне та майстерне – варто принаймні спробувати витиснути з нього максимум. Бо, при всіх успіхах наших боксерів, борців, легкоатлетів та плавців на попередніх Олімпіадах, з ігровими видами в контексті Ігор у нас все дуже погано.
Востаннє країна була представлена на головному старті чотириріччя бодай якоюсь ігровою командою ще у 2004-му: історичну бронзу тоді здобула жіноча гандбольна збірна. У чоловіків за весь час незалежності була взагалі лише одна вдала кваліфікація – у ватерполістів в 1996-му (з нулем перемог у фінальному турнірі та останнім місцем у групі). Про футбол тут годі навіть казати: на Олімпіадах за останні три десятиріччя грали румуни, білоруси, угорці і навіть фіджійці – але не збірна України.
Безумовно, участь наших зірочок у молодіжному Євро ще нічого не гарантує – бо на U-рівні далеко не все вирішує чистий талант. Але, не зібравши найпотужніший склад, досягти успіху точно буде неможливо – тоді як виклик Мудрика, Забарного, Судакова, Трубіна та інших проспектів принаймні дасть України цілком робочі шанси на успіх.
Усі ці хлопці ще встигнуть награти своє із мальтами та північними македонцями за національну команду – попереду у кожного довга кар’єра із десятками поєдинків у футболці першої збірної. Але ось ця можливість пробитись на Олімпіаду і потім взяти участь у фінальному турнірі, де українців ще ніколи не було, у переважної більшості трапляється раз у житті.
Ну а якщо вам здається, що футбольні змагання Ігор – це щось другорядне і неважливе, просто згадайте приклад Неймара. Який віддав фінал Олімпіади мексиканцям у 2012-му, і не заспокоївся доти, доки за чотири роки не взяв реванш на домашніх Іграх у якості одного з трьох позалімітних виконавців (тобто, гравців старше 23 років), вже будучи суперзіркою «Барселони».
©garrysproductreviews.com
